Раміс Мансуров: «Найцінніша нагорода – це діти» + ФОТО

Раміс Фаридович Мансуров – вихованець ДЮСШ ФК «Металург», який став справжньою легендою українського футзалу. Багаторазовий чемпіон, призер і володар Кубка України, чемпіон світу серед студентських команд, віце-чемпіон Європи, заслужений майстер спорту. Він і зараз діючий гравець, який виступає за команду ветеранів, і за аматорські колективи Запоріжжя. І тренує. Прес-служба Запорізької обласної Асоціації міні-футболу (футзалу) поспілкувалася з живою легендою.

- Раміс, як же так вийшло, що твоє життя виявилось пов'язаним з футзалом?
- Все почалося з команди «Надія», яка брала участь у першому чемпіонаті України. Це був, можна сказати, університетський колектив. Тренувалися в залі ВУЗу, молоді гравці – Віталій Дмитренко, Роман Скляр, Едуард Дорошенко, Олег Зозуля, всі хлопці знайомі. Були й старші люди, теж студенти, з виховання – Сергій Дюженко, Роман Смирнов, Тарас Ванярха. Вони і раніше грали. А я в перший раз прийшов на тренування завдяки Олександрові Гусєву. Можна сказати, що так, я вихованець Олексійовича. Ось так і опинився в команді, і в першому ж чемпіонаті вже незалежної України ми стали чемпіонами. Тоді система була інша, грали з'їзні тури.

- У великий футбол повертався?
- Так. Якраз після «Надії». У дев'яносто третьому році мене запросили в «Кремінь» з Кременчука, який тоді у Вищій лізі чемпіонату України грав. Півтора роки там був. Потім повернувся в «Надію», а з дев'яносто п'ятого року в «ДСС». Відіграв сім сезонів. Третіми ставали, виграли Кубок України. Чемпіонами жодного разу не були. Вічно чогось не вистачало. Хоча зрозуміло чого. Останні тури треба ж було вирішити питання. Тому вічно третіми були.

- Потім були перемоги в чемпіонаті вже з «Шахтарем».
- Так. Шість сезонів там відіграв з 2003-го. Але, на мій погляд, при тих можливостях, які тоді були у команди, вона могла досягати великих результатів. Я маю на увазі в Кубку УЄФА. Найкраще досягнення було потрапляння в четвірку найсильніших команд Європи. Ми тоді програли московському «Динамо». Гра була рівна, перший тайм 0:0, ніхто не хотів потім потрапляти на іспанський «Бумеранг» (нинішній «Мовістар Інтер». – Прим.). І нам дві «точки» ставлять. Одну Корнєєв відбив, другу вони забили, ми програли. Після «Шахтаря» півроку в «Урагані» івано-франківському, і ще пару місяців за азербайджанський «Араз» грав. 

- Розкажи про ігри за збірну України.
- У перший раз притягувався в дев'яносто восьмому році. Ми тоді стали чемпіонами світу серед молоді, але це студентські змагання були. У Португалії тоді проходили. У нас у команді були Олександр Косенко, Олександр Кабаненко, Тарас Ванярха, Ігор Москвичев, у воротах Василь Сухомлинов і Владислав Корнєєв. У фіналі з Росією зустрілися, 3:2 ми їх накрили. Я два голи забив, перший і третій. В основний час 2:2 закінчили, а потім, коли грали до забитого, я забив «золотий». Пам'ятаю тоді, після дев'яносто восьмого, мене років десять звали в «ТТГ», в Росію. Зараз ця команда називається «Газпром-Югра».

- Успішним був і чемпіонат Європи в 2001-му...
- Так. Тоді в Москві проводився. Був такий рівень команд сильний! Тоді Росія з Італією грали, ми бачили і думали, що ми тут робимо. Такий футзал був – вищого рівня!.Але потім раз-раз і пішло. [Збірна України у групі поступилася Іспанії 1:4, виграла у Хорватії 5:0 та Польщі 8:3 – прим. автора]. У півфіналі виграли у італійців, а у фіналі Іспанії програли. Хоча вони перший гол з порушенням забили, гравець з-за лінії вводив.

- Той фінал – найбільш пам'ятний матч у твоїй кар'єрі?
- Напевно, все-таки так. Могли стати чемпіонами. Ще у дві тисячі третьому році Україна у фіналі грала. Але я тоді не потрапив, ногу зламав. А там були більш реальні шанси на перемогу. Якщо б поїхав... Може, було б більше шансів. Італійці тоді хоч і вдома грали, але вони не такі силачі, як ті ж іспанці.

- А зараз як тобі збірна України?
- Завдяки тренерському штабу збірна радує тим, що намагається грати у відповідності з тими вимогами, які пред'являє нинішній футзал, в ногу з часом. Це, мабуть, головна риса нинішньої збірної. Я вважаю, що призначення Олександра Косенка головним тренером пішло на користь. Це людина, для якого в цій грі секретів немає. Корнєєв йому допомагає. Тренерський штаб не з чуток знає, чого він хоче від гравців, які приходять в збірну.

- Якщо повернутися до вітчизняних реалій, можеш порівняти чемпіонат України, в якому ти грав, і сучасний? Що змінилося?
- Футзал розвивається, не стоїть на місці. Можна порівнювати майстерність гравців, але гра йде вперед, футзал молодшає. Фінансів вкладається трохи, але все краще організовано, і самі змагання, і підготовка команд.

- Ти ж і за ветеранів граєш? Але чому за одеську команду?
- Тому що там друзі, з якими за життя крокували разом. Федір Пилипів, якого вже можна одеситом назвати, Віталій Ятло, Сергій Корідзе. Всі об'єдналися навколо Сергія Торшина, який є фанатом міні-футболу. Вигравали в категорії «40+». Тепер, як самий «молодий», буду грати за «45+». 

- Як тобі вдається таку форму зберігати? У жовтні виповниться 44, це не пенсійний вік, але все ж ти можеш дати фору молодим!
- Я ще в бутність гравцем старався не порушувати режим. Звик вже так. А коли став тренерський досвід отримувати, намагався вже особистим прикладом показати, що можна проводити і без надмірностей різних. А зараз підтримую форму в командах міста, граю.

- І як ти оцінюєш нинішній рівень запорізького футзалу?
- Те, що з'явилася команда «АРПІ» - це на користь. Вона брала участь у міському чемпіонаті, Кубку України, у Другій лізі, тепер вже у Першій. Команда розвивається, що на неї дивляться і підтягуються інші колективи. Може бути, через рік-два будуть і ще представники Запоріжжя в чемпіонаті України. Треба сказати «спасибі» обласній владі, яка намагається підтримувати цей напрям спорту, вони відкрили відділення міні-футболу на базі школи «Спартак» і, звичайно, Едуардові Босенку.

- А якщо брати рівень любителів? Є перспективи?
- Зараз тенденція така, що молодь спочатку займається великим футболом, а потім з різних причин відкриває для себе футзал. Щоб бути гравцем високого класу у футзалі, звичайно, краще відразу починати з нього, проходити всі сходинки футзальної освіти. Але у нас поки саме футзалом займаються небагато організацій, якщо не одні ми. В Енергодарі ще традиції гарні є.

- Як розвивалася твоя тренерська кар'єра?
- Перший досвід був у «ДСС». Я тоді граючим тренером був. Писали, що я був наймолодшим тренером. 25 років. Кубок України ми тоді виграли. Вдалося в «Аразі» попрацювати з бразильським тренером Алесіо. Це була велика наука. За ті два місяці, що я там пробув, більше для себе почерпнув, ніж за всі інші роки.

- Був недавно і криворізький «Приват», команда Екстра-ліги.
- Це окрема історія. Багато всього було того, що супроводжує як міні-футбол, так і футбол. Теж частина гри. Я пропрацював там вісім місяців і так і не зрозумів, навіщо ця команда існувала. Точніше, зрозуміло навіщо, але не будемо про це. Але теж досвід, нехай і негативний.

- А зараз ти тренуєш когось?
- Є команда «Міда» із Запоріжжя любительська, інші колективи теж звертаються. Але майже весь свій час я приділяю дитячому міні-футболу. Нами у 2010 році була створена громадська організація «Спортивний клуб Раміса Мансурова». Зараз у нашому штабі два тренера і один стажист. Понад сорок діток займається. Три вікові групи – до п'яти років, 6-8 років і 9-10 років.

- Як тобі працюється з дітьми?
- З дітьми легко, з батьками важко. У нас виходить з дітьми знаходити спільну мову. Так що приходьте до нас.

- Як потрапити в цю школу? 
- Телефонуйте та записуйтесь. На сайті ЗОАМФ є контакти, можна зателефонувати тренеру Богдану Анатолійовичу (067 571 67-87).

- У вас які завдання в роботі? Виховати хорошого гравця або просто дати дітям можливість займатися спортом, в даному випадку футзалом?
- Початкове завдання – прищепити дитині бажання систематично займатися спортом. Систематично. А потім він вже обере для себе спорт, який йому підходить. Ми працюємо з будь-якими дітками.

- Яка з твоїх численних нагород для тебе найцінніша?
- Найцінніша нагорода – це діти, яких мені дружина подарувала.

- Крім футзалу у тебе є інше життя? Захоплення?
- Важко викроїти час для захоплень. Любимо подорожувати. Коли є можливість і по часу, і по фінансам. Були і в екзотичних країнах, але рідко, часто їздимо Україною. У зв'язку з цими подіями у Крим не виїдеш. Раніше часто там відпочивали.

- За кого вболіваєш?
- Чомусь «Ювентус» завжди подобався. У дитинстві за «Спартак» вболівав. Тоді ж два табори завжди було – хто за «Динамо», хто за «Спартак». Ми у спецкласі були, коли в «Спорттоварах» з'явилися футболки червоні з білою смугою. Нас було шестеро людей, хто вболівав, ми собі купили. М'ясо! Решта за «Динамо» (Київ). А взагалі вболіваю за наших і за хороший футбол і футзал.

- Які якості вважаєш головними для футзаліста?
- Спочатку повинні бути природні задатки, які можна розвивати. І здатність до навчання. Тому що тренери бувають різні, вимоги у них різняться, якщо гравець чує їх і може ці вимоги виконувати, то це якість одне з найголовніших для гравця.

- Що порадиш тим, хто робить перші кроки у футзалі?
- Якщо вирішив пов'язати своє спортивне життя з футзалом, або футболом, треба присвятити себе повністю. Тоді щось може вийти.

За матеріалами офіційного сайту Запорізької обласної Асоціації міні-футболу (футзалу)

facebook.com
Тисніть «Подобається» та
читайте новини АФУ в Facebook
facebook.com
Тисніть «Подобається» та
читайте новини АФУ в Facebook
Дякую, але більше не показуйте мені це вікно!