Днями в українському футзальному інфопросторі з’явилася новина про те, що молодий арбітр Андрій Кузьмін успішно пройшов курси УЄФА CORE. Втім, найімовірніше, вона лишилася непоміченою, адже зазвичай персона арбітра цікавить громадськість лише тоді, коли виникає нагода засумніватися в його кваліфікованості чи навіть доброчесності.
Це сумна традиція, яку хотілося б перервати, розповідаючи і про позитив навколо арбітрів. Бо якщо буде один лише один негатив, то хто буде поповнювати ряди українських рефері в майбутньому? Саме така думка стала головним лейтмотивом нашого великого інтерв’ю з Андрієм Кузьміним. Приємного прочитання!
– Андрію, вітаю тебе. Хотілося б почати з традиційного питання до людей спорту, які не є гравцями. У дитинстві мільйони хлопчаків мріють стати професійними футболістами, футзалістами. Ти був одним із них, чи з самого початку для себе вирішив, що будеш арбітром?
– Звісно, що як і мільйони інших українських дітей, я завжди мріяв стати футболістом високого рівня, грати на великій арені. Але потім якось припав до душі футзал, тому що він більш динамічний, цікавіший. Після того, як футбол відійшов на другий план, я потрапив до «Школи молодого арбітра» Романа Омеляновича Проця, в якій зібралося багато однолітків та однодумців. У ній я й зосередився на кар’єрі арбітра, і як показує життя, цей вибір був правильним.
Користуючись нагодою, хотів би подякувати Роману Омеляновичу за наснагу, добру науку, а головне довіру, яку він виявив до мене та багатьох інших молодих арбітрів на початку нашого шляху. Він надзвичайно компетентний фахівець. Його підтримка, фаховість і неабиякий педагогічний хист, енергія і максималізм, вміння переконати і сміливість ризикувати – надзвичайно допомагають молодим футзальним рефері повірити у власні сили та зростати у майстерності.
– Нещодавно ти проходив навчання за програмою «УЄФА CORE». Що можеш розповісти про цей досвід? Розкажи детальніше, на чому акцентувалася увага під час занять? Як тобі комунікація з інструкторами та колегами?
– Ця програма має назву «UEFA Futsal CORE 2». На першому такому семінарі збирали тільки дівчат, адже невдовзі відбудеться перший жіночий Чемпіонат світу на Філіппінах. Нещодавній же «CORE» (з англ. – ядро) був першим повноцінним збором для чоловіків, хоча серед нас і була одна леді.
Мета цієї програми – переглянути молодих і перспективних арбітрів з усіх країн Європи для того, щоб сформувати найближчий резерв з-поміж тих, хто може отримати статус арбітра ФІФА найближчим часом. За певною процедурою було відібрано 19 кандидатів, з яких комусь пощастить продовжити кар’єру арбітром ФІФА. Приємно потрапити до цього переліку, це була дуже щаслива мить, коли я дізнався, що за підсумками попередніх тестувань і співбесід, які проходили в березні, я увійшов до числа найкращих молодих арбітрів Європи та отримав запрошення на «CORE 2».
Протягом пʼяти днів ми працювали у хорватському місті Макарська. Зокрема, нам розповідали і про деталі Правил гри, які, можливо, будуть впроваджені у майбутньому. Це мої перші міжнародні збори, тому було присутнє невелике хвилювання, але комунікація з колегами була дуже класна. Практично всі розуміли один одного, нам постійно допомагали інструктори ФІФА – Педро Галан та Іван Новак.
У березні минулого року, Педро приїздив на семінар у Львів, на якому я був його перекладачем, тому з того моменту він мене запам’ятав. А Іван Новак також добре знає моїх українських колег, мені теж було приємно з ним працювати і залишити про себе приємне враження. Комунікація з іншими учасниками курсу була дуже крутою, тому що всі плюс-мінус однолітки, тож і жарти були відповідні, молодіжні, і тенденції у всіх країнах однакові. Всі залишилися друзями, почали спілкуватися один з одним у соцмережах. Всі хочуть знову зустрітися у майбутньому, але вже на вищому рівні.
– За власними відчуттями, як ти себе проявив у ході цієї програми?
– Порівнювати складно, бо я не знаю результати інших учасників семінару. В мене є інформація лише про свої результати, але я ними дуже задоволений.
Звісно, що я готувався, та й Олексій Михайлович Банасько (голова Комітету арбітрів АФУ – прим.) постійно контролює усі етапи нашої підготовки, завжди тримає нас, як-то кажуть, у тонусі. Безумовно, приділяв особливу увагу фізичній підготовці, адже розумів, що всі кандидати будуть здатні показати свій максимум.
– Які нормативи з фізичної підготовки є для арбітрів?
– Ми здавали тест ФІФА, в який входить тестування швидкості (за певний проміжок часу потрібно пробігти 20 метрів), тест CODA (спеціальний тест для арбітрів з футзалу, коли за короткий проміжок часу треба подолати 10 метрів спринтом, потім 8 м приставним кроком, далі 8 м приставним кроком у зворотному напрямку, і ще один розворот і 10 м спринту) та виснажливий тест ARIET – це, можна сказати, човниковий біг з певною швидкістю почергово лицем та приставним кроком. В усіх трьох тестах я показав чудовий результат, перевиконавши нормативи зі значним запасом.
Також цікавим було тестування на швидкість прийняття рішень в умовах стресу. Після звукового сигналу необхідно виконати певну бігову роботу та прибігти в задану частину залу, при цьому біжучи в різному стилі – залежно від команд інструктора Жоау Діаша. Коли я прибіг, на мене чекав відеокліп з ігровою ситуацією, який потрібно було розібрати та ухвалити правильне рішення. Але якщо ти прибіг запізно, то кліп не побачиш. Тобто створювалася атмосфера, подібна до реальних ситуацій на майданчику.
– Ти вже встиг відпрацювати з Орестом Дуцяком свій перший матч після повернення з Європи, у якому зустрічалися «Ураган» та «Суха Балка». Новий досвід, здобутий під час проходження курсу, допоміг впевненіше почуватися у грі?
– 5 днів курсу не створили аж надзвичайної різниці, та й Орест Дуцяк входить до групи топових українських рефері, з ним легко працювати. В нас дуже хороший рівень чемпіонату. Матч «Ураган» – «Суха Балка» показав, як у футзалі все може стрімко змінюватися, і арбітру потрібно бути готовим до цього. Але, звісно, такі семінари окриляють, надають додаткової мотивації, впевненості і багато натхнення працювати та рухатись далі.
Величезна подяка Асоціації футзалу України та Комітету арбітражу за те, що довірили таку можливість – репрезентувати Україну на міжнародному семінарі і розвиватися особисто. Працюватиму посилено й надалі, адже довіра вимагає взаємності та готовності долати нові виклики. Невдовзі нас очікують матчі «Фіналу восьми» Favbet Кубку України та плей-оф Екстра-ліги. Завдяки участі в програмі «CORE 2» я отримав заряд позитивних емоцій перед відповідальними іграми.
– Оскільки зайшла мова про «Фінал восьми», якраз хотілося б запитати про систему відеопідтримки арбітра (VS). Чи приділялася цій темі особлива увага на семінарі в Хорватії?
Звісно, VS – це завжди цікава тема, адже це щось новітнє для українського футзалу, і добре, що це впроваджується. Інструктори Педро Галан та Іван Новак приділили цьому багато уваги. На семінарі ми переглядали відеокліпи, також було цікаво послухати іноземних колег, які ділилися своїм досвідом, якимись історіями та моментами. З почутого, я зрозумів, що VS – це завжди нелегко, адже це нова історія у футзалі.
У світі над цим досі працюють і я сподіваюся, що цей аспект буде покращуватися на всіх рівнях. Як відомо, ноу-хау завжди потребує значної методичної підготовки і, безумовно, практики. В Україні ми теж детально вивчаємо всі нюанси протоколу відеопідтримки, проте складність технічного забезпечення відповідної відеозйомки з необхідної кількості камер у наших залах не сприяє її практичному впровадженню.
– Твій вчитель Роман Проць розповів мені, що ще до Вашого знайомства, ти цілий сезон провів у ролі хронометриста, хоча вже дуже прагнув спробувати себе арбітром. Наскільки той період був психологічно складним? Чи ти розумів, що як і кожен воротар, маєш терпляче чекати свого шансу?
– Коли арбітр дуже молодого віку, то звісно, що мало хто готовий допускати його до матчів, аби уникнути помилок. Але ви навели правильну аналогію з воротарями – кожен має здійснити певну кількість помилок. Це нормальний процес.
У той період (2016 рік – прим.), коли я сезон відпрацював хронометристом, почав думати, що, можливо, це не моє. Старші колеги переживали і побоювалися, щоб молоді арбітри не наробили помилок. Але потім я потрапив у «Школу молодого арбітра» до Романа Проця, який, навпаки, став головним ініціатором того, що необхідно давати шанс молодим арбітрам, аби вони «набивали ґулі» і якомога швидше проходили цей природний шлях. Коли тобі довіряють не лише хронометраж, а й арбітраж матчів певного рівня, це надихає, дає мотивацію та сили працювати. Зʼявляється бажання прогресувати і рухатися далі.
З приємністю згадую чемпіонати АФЛУ, особливо ужгородський фінал, на якому наша школа заявила про себе на всеукраїнській арені. Та й можливість працювати на престижних міжнародних турнірах серії «Lviv Open Cup» дозволяла розкривати нових арбітрів. Пам’ятаю фінал 2020-го, в якому зійшлися чинний чемпіон України «Продексім» та багаторазовий володар Кубку «Енергія». У залі було присутнє керівництво АФУ і багато відомих футзальних персон. Коли Андрій Васильович Лютий (заступник голови Комітету арбітрів АФЛ – прим.) повідомив мені та 19-річному Тарасу Козаку, що ми працюватимемо на цьому фіналі, то сприйняли це як його черговий жарт… (сміється – прим.).
Згодом ми дізналися, що багато хто сумнівався в нашій спроможності забезпечити арбітраж таких титулованих команд. Але Омелянович твердо вірив у наші сили, бо гуртував і готував нас та відкривав футзальній спільноті нових арбітрів. Окрім вже згаданих мною Ореста і Тараса, стрімко прогресували Назарій Лизан, Микола Герчук, Роман Гера, Богдан Лепак, Петро Сітек, Максим Проць, Тетяна Котула, Юрій Ткачук. Продовжували вдосконалюватися і старші колеги Богдан Кіндій, Олег Дуцяк, Володимир Болізюк, Ярослав Сторожук, Олексій Кучерешко та інші. Дехто з них завершив карʼєру, деякі зараз проживають та навчаються за кордоном, проте Роману Процю вдається загітувати і навчати все нових і нових студентів, серед яких вже добре зарекомендували себе Максим Орляк, Владислав Кос, Леся Мориконь та навіть 15-річний Борис Бурич.
– Сьогодні ти вже згадував про стресостійкість. На тебе, як на молодого арбітра, впливає тиск з боку гравців, критика чи навіть образи, що можуть лунати з трибун? Як ти проходиш через це?
– Чим вищий рівень матчу, тим вищою стає важливість рішень, тож відповідальність арбітра за його рішення зростає. Звісно, арбітри мають бути стресо- та психологічно стійкими. Комітет арбітражу працює з нами в цьому напрямку. Та й особисто я приділяю цьому увагу, адже навчаюся на магістратурі факультету здоровʼя людини та природничих наук ДДПУ ім. І. Франка за спеціальністю «Фізична культура» та беру участь у студентському науковому гуртку «Сучасний арбітр». На заняттях ми акцентуємо велику увагу на психології.
Бути стресостійким особливо складно для арбітра-початківця, тому що гравці бачать, що він молодий і намагаються тиснути. Задля досягнення результату футзалісти та тренери, особливо досвідчені, йдуть на певні маніпуляції, аби відчути, чи ведеться на них рефері. Це аргумент, чому важливо довіряти молодим арбітрам, якою б важкою не була гра в плані психології. Тому що де здобути цю стресостійкість, як не в таких матчах? Свіжий приклад – мій колега-студент, 20-річний Максим Орляк, нещодавно обслуговував півфінальний поєдинок Першої ліги («Фурнітура» Коломия – «Агромат» Київ). Під час гри вболівальник потягнув його за футболку, але Максим зовсім не знітився та впевнено і якісно відпрацював напружений матч до кінця.
– Наостанок, можливо, банальне, але все ж важливе питання – яка твоя глобальна мрія, мета в арбітражі? Що вважатимеш вершиною своєї кар’єри – фінал Чемпіонату світу, Ліги чемпіонів, наскільки статусним цей матч має бути?
– Перш за все моя мрія – щоб якнайшвидше відновився мій батько, який переніс вже 10 операцій після тяжкого поранення на війні. Тож найбільша мрія – перемога над агресором та повернення додому живими та неушкодженими, тих хто боронить нашу країну.
А щодо професійної сфери, то мета – пройти вдалий шлях в арбітражі. Якщо вкладеш у нього свою душу, то все обов’язково вийде. Нехай молоді люди не бояться фаху арбітра, бо насправді це дуже цікаво, але поки що, на жаль, непопулярно. Так, багато безпідставних звинувачень або навіть банальний пошук «крайнього» не додає привабливості цій непростій діяльності. Хоча арбітраж, як і футзал, дуже стрімко розвивається. Щороку відбуваються якісь зміни, тому це завжди викликає інтерес. Можу запевнити юних хлопчаків та дівчат, що арбітраж мене дуже захоплює і їм теж вартує спробувати!
