Український футзал переживає нову, можливо, найбільшу хвилю популярності. Звісно ж, головний чинник – історичні успіхи збірної України, яка після бронзових медалей на ЧС-2024 продовжила радувати нас приголомшливими результатами вже у відборі на наступне Євро.
А для того, щоб наступні покоління українських футзалістів також досягали нових висот, потрібно вже зараз працювати над їх вихованням. Тож Комітет дитячо-юнацького футзалу АФУ робить усе, щоб футзалісти всіх вікових категорій, від U-8 до U-19, могли відточувати свою майстерність у конкурентній боротьбі на всеукраїнському рівні.
Після завершення насиченого сезону 2024/25 заступник голови Комітету ДЮФ АФУ Максим Чубінський дав велике інтерв’ю прес-службі Асоціації футзалу України, в якому розповів багато цікавого про 29 проведених турнірів, головні труднощі в їх організації, виділив найяскравіших гравців та анонсував майбутні змагання.
– Перш за все дякуємо нашим Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, волонтерам та загалом усім, хто причетний до нашої майбутньої перемоги. Завдяки їм ми змогли провести повноцінний сезон у дитячо-юнацькому футзалі. Було багато нюансів, але я розкажу про них потім. Насамперед ще раз дякую нашим хлопцям, що ми все-таки змогли провести цей сезон добре.
– У багатьох вікових категоріях боротьба за чемпіонство точилася до останнього, адже у вирішальних матчах зустрічалися головні претенденти на титул. Формуючи календар, спеціально залишали все найцікавіше «на десерт»?
– Так, цього сезону було дуже багато таких стикових матчів у різних вікових категоріях. Я вже багато років у дитячо-юнацькому футзалі і плюс-мінус розумію силу команд, і де вони будуть грати. Так практично виходило, що все випадало на останній тур. Було два турніри, в яких ми поміняли місцями передостанній та останній тури, щоб була інтрига. Це було цікаво багатьом глядачам, усі до останнього чекали розв’язку цієї інтриги.
– Як було з відвідуваністю матчів цього сезону?
– Перш за все хочу сказати, що ми повинні грати без глядачів – це умова обласних військових адміністрацій для дитячих змагань. Безпека – на першому місці. Але зрозуміло, що батьки приїжджають не лише з Заходу України, а й із Півдня, Півночі, Сходу, центральних регіонів, долають дуже велику відстань, щоб подивитися на своїх дітей. Тож вони присутні на змаганнях як невід’ємні частини тренерських штабів, бо кожна мама, кожен тато – це й особистий наставник для кожної дитини.
– Зрозуміло, що з міркувань безпеки змагання проводилися на Заході України. Це ускладнювало логістику для команд з інших регіонів, яким доводилося долати великі відстані. Комітет дитячо-юнацького футзалу допомагав цим колективам з трансфером чи проживанням, щоб полегшити їм життя?
– На даний час це вкрай важко, але є передумови для того, щоб у майбутньому командам з Лівобережної України стало легше. Кожен самостійно планував логістику, обирав якомога дешевші квитки. Ми спілкувалися з командами, намагалися більш-менш підлаштовуватися під них по датам, щоб було менш затратно. Але ж ви бачите, що команд багато, і не вийде так, як хотілося б усім.
Хочу сказати, що в Білозір’ї (Черкаська область) дуже хороший зал – тарафлекс, для дітей підходить. У Черкасах чудові зали – Юрій Гончаров допомагав нам з проведенням змагань. Президент «Чорного моря» з Одеси Сергій Торшин завжди йшов на зустріч і давав грати в дуже класному залі «Black Seа PSV». Він завжди підтримує нас, дитячі змагання з футзалу для нього на першому місці, а потім все решта. Він усе робить для дітей, це дуже приємно.
У Чорноморську дуже хороший зал, в якому ми проводили змагання за сприяння Олександра Каплуна. Також надходять пропозиції провести турніри в Кременчуці, в Кам’яних Потоках та інших містах, де також є гарні зали, але ж наразі війна – ми не можемо везти туди дітей, багато батьків не відпустять своїх дітей. Наразі, поки триває війна, це є проблемою. Коли війна закінчиться, в інших регіонах точно будуть проводитися змагання. Можливо, тоді ми повернемося до формату зональних відбіркових етапів – це було дуже класно та якісно, вдавалося залучати більше місцевих команд. Це було б ідеально, але наразі війна…
– Будемо сподіватися, що справедливий мир настане якомога швидше… У своєму вступному слові ви згадали, що не обходилося без труднощів. Розкажіть, чи траплялися якісь форс-мажори, і як вам вдавалося їх подолати.
– Насамперед проблема вартості оренди залів. Наприклад, от збираються у своє задоволення пограти дорослі дядьки, бізнесмени. Вони мають гроші, тож для них це не питання. А для дітей – це питання і велика проблема. Цього сезону фінансова сторона була дуже великою проблемою. У деяких залах, наприклад, у Коломиї, в Маневичах, у Луцьку, у Львові нам йшли назустріч – ставили трохи меншу оренду, і це рятувало нас.
Також велика проблема – це укриття. Ми проводили ігри тільки там, де є укриття.
– А є вони, я так розумію, далеко не всюди…
– Так, є зал, але немає укриття. Перш за все – це безпека дітей.
– Нещодавно ви давали інтерв’ю прес-аташе «Любарта» Руслану Пилипчуку, в якому розповідали, що фінансування дитячого футзалу з державного бюджету залишає бажати кращого. Чи є передумови, що в майбутньому в цьому плані будуть якісь зрушення?
– Я дуже сподіваюся на це. Передумови є, але знову-таки, все залежить від того, коли футзал стане олімпійським видом спорту. Щойно це станеться, багато шкіл отримають офіційне фінансування. Поки що ж фінансування багатьох ДЮСШ у плачевному стані – його недостатньо, щоб команди могли спокійно їздити на змагання. Будемо сподіватися, що найближчим часом футзал нарешті стане олімпійським видом спорту, тому що багато хто вважає футзал цікавішим за брейкданс, наприклад. Це молодіжна історія, але це не олімпійський вид спорту, як на мене.
Наступного року футзал буде у програмі перших в історії молодіжних Олімпійських ігор у Сенегалі. Наскільки мені відомо, там будуть виступати наші хлопці 2008 року народження. Будемо сподіватися, що вони потраплять туди. Я в цьому впевнений, тому що у нас дуже потужна команда.
– Зовсім нещодавно Олег Шайтанов їздив до Маневичів, де він провів дводенний майстер-клас для тренерів місцевої ДЮСШ. Чи плануються подібні поїздки фахівців у інші футзальні академії та дитячі школи?
– Це пропозиція Президента Асоціації футзалу України – щоб такі зустрічі проходили частіше, щоб тренери дитячих команд готували своїх гравців під збірну. Олег Шайтанов та Ігор Москвичов мають достатньо знань, щоб навчити, показати і допомогти організувати тренувальний процес для дітей. Зараз багато молодих тренерів, які намагаються та хочуть розвиватись. Були запити з багатьох шкіл. Оскільки в Маневичах є ще дівоча команда, Олег Шайтанов приїхав як головний тренер національної жіночої збірної – щоб подивитися молодь, яка підростає. Наскільки я знаю, тренери з Маневичів дякували Президенту АФУ, бо їм дуже сподобалося, з цих майстер-класів від Олега Шайтанова вони дізналися багато нового.
Інші клуби також звертаються, хочуть, що він приїхав і до них. Зараз ведемо перемовини, щоб з’ясувати, коли кому буде зручно. Сергій Васильович Владико хоче, щоб це було на постійній основі. Є ідея запрошувати Ігоря Москвичова чи Олега Шайтанова на змагання, щоб вони могли подивитися всі ігри, поспілкуватися, якийсь майстер-клас провести. Це дуже цікаво, і команди дуже задоволені цим.
– Ми згадали про Маневичі – невеличке селище міського типу, як стало одним із осередків футзального життя. Я так розумію, футзал у селах набирає обертів, адже з’являється все більше команд із невеликих населених пунктів?
– Я можу сказати вам, що, як правило, в маленьких містах і селах, якраз і з’являються самородки. Маневичі дуже багаті на цих самородків – от дивіться, Ілля Приходько, Ярослав Савич та Артем Клімчук вже грають в основі «Урагану». Вони пройшли всі щаблі дитячого футзалу, я бачив, як вони росли. Бажаю хлопцям, щоб у майбутньому вони були успішними та досягли цілей, які вони ставлять перед собою.
Потім, той же Орест Савонік, другий воротар «Любарта» – це теж Маневичі. І Назар Кузьмич, який вже грає в «Урагані» U-19, перспективний хлопчина. У віковій категорії U-15 у них теж потужна команда. Наразі є 4-5 чоловік, які вже можуть грати на достатньо серйозному рівні. Думаю, крок за кроком, і вони досягнуть успіхів.
Максим Чубінський з ще зовсім юним Назаром Кузьмичем
В U-9, це 2016 рік народження, 6 чоловік – просто космос! Просто приємно дивитися на них, особливо брати Корольчуки – Лука і Слава. Я сподіваюся, що вони стануть такими, як колись були брати Усаковські – Юра і Сергій. Також у нас є команда «Іква-Стир» з Рівненської області, яку тренує Сергій Вишневський. Він займається пошуком талантів, їздить по найближчим селам та збирає цих хлопців, навчає їх. Ну це справді самородки, серед них є дуже багато перспективних хлопців. У віковій категорії U-13 в цьому сезоні, команда під його керівництвом стала Чемпіоном України.
– Ви перерахували багато, будемо сподіватися, майбутніх футзалістів. Але є поширена проблема, коли найкращих вихованців футзальних ДЮСШ з часом переманюють у великий футбол. Ця проблема нікуди не ділася?
– Почнемо з того, що з початком війни багато талановитих гравців виїхали за кордон. Хтось пішов у великий футбол, хтось залишився у футзалі. Яскравий приклад футзального шляху – це Ростік Семенченко. На дитячо-юнацькому рівні він грав за ФСК «Іллічівець», його виховував Олександр Каплун, і своїм трудом Ростік став найкращим молодим гравцем світу. І подолав він цей шлях приблизно за 4-5 років – в українському футболі я такого не бачив! 70% перспективних хлопців, які потрапляють у великий футбол, десь зникають… Не знаю в чому, причина, можливо, знижують вимоги до себе або щось інше, але все-таки у футзалі можна досягти більших результатів, ніж у великому футболі. Але потрібно працювати, працювати і працювати.
– Дитячо-юнацькі турніри – це ще й можливість для молодих, недосвідчених арбітрів спробувати свої сили, обслуговувати офіційні змагання під егідою Асоціації футзалу України. Роман Проць розповідав, що у вас навіть 16-річний арбітр працює.
– Так, є таке. Олексій Фесенко, який є чинним арбітром Екстра-ліги, намагається передавати свій досвід молодим. Ми знайшли спільну мову з Олексієм Михайловичем Банасько (Голова комітету арбітражу АФУ) і домовилися залучати до всіх змагань якомога більше молодих арбітрів, щоб у майбутньому в нас були сильні фахівці. Але зараз всі молоді хлопці дивляться в бік великого футболу – на першому місці у них фінансова сторона. Вони всі думають, що будуть працювати на матчах УПЛ, але так не буде. Комусь і футзал потрібно судити на високому рівні. Ми не можемо втримати всіх, але намагаємось показати, що у футзалі також є перспектива.
Щодо нашого молодого і перспективного арбітра – це Борис Бурич із Самбіра. У свої 16 років він показує достатньо високий рівень арбітражу, працював на матчах Молодіжної Екстра-ліги (U-19). Крім цього, є ще багато молодих хлопців із Харкова, Запоріжжя та інших міст, тому Комітет ДЮФ АФУ разом із Комітетом арбітражу АФУ намагається передивитися всіх, але проблема в тому, що запрошуючи арбітрів з інших регіонів, доводиться витрачати великі кошти на трансфери. Наприклад, із Запоріжжя до Львова квиток коштує приблизно 1000-1200 грн., тобто туди-назад – це було б майже від 2 до 2,4 тисячі грн тільки на проїзд.
Наразі ми не маємо такої можливості, але сподіваюся, що у найближчий час вирішимо ці питання, бо хлопцям також потрібна практика, і ми повинні готувати їх до більш відповідальних матчів. Вони повинні пройти цей шлях. Свого часу його пройшов і я – і дитячу лігу, і Другу, і Першу ліги судив, і на двох фіналах Екстра-ліги працював. Шкода лише, що моя мрія про фінал Кубку України та Суперкубок не здійснилася, але це життя – можливо, колись у якості спостерігача закрию ці два гештальти. Дуже на це сподіваюся.
– Наостанок зачепимо найближче майбутнє. У червні-липні будуть проходити Кубки Комітету в усіх вікових категоріях. Якщо щось відомо, розкажіть, будь ласка, про склад учасників та формат цих змагань.
– Літні турніри ми завжди позиціонуємо як підготовчі змагання до нового сезону, тому на них завжди панує дружня атмосфера. Спортивна боротьба є, але це все ж більше про спілкування між тренерами, якийсь відпочинок. 2 тайми по 10 хвилин – влітку, в залі цього буде достатньо. До цього ми в Татарові грали на штучному покритті, але це не зовсім правильно – грати на «штучці» в таку спеку. А в залі, думаю, буде більш-менш нормально.
По переліку учасників поки не буду казати, бо все в процесі. Зараз багато комерційних турнірів, і команди заявляються на них. Ми будемо проводити Кубки Комітету в Івано-Франківську, а багато команд поїдуть, наприклад, у Яремче та в Буковель. Зараз є великий вибір літніх турнірів, тому кожен обирає своє.
Підсумовуючи сезон 2024/25… У нас з’явилося близько 15 нових команд, відгуки від тренерів, батьків дуже позитивні. Головна причина полягає в тому, що в деяких командах не вистачає гравців на великий футбол, а для футзалу достатньо 14 людей. Тож вони переходять до нас, багатьом дуже сподобалося. Тренери цих команд сказали, що обов’язково будуть брати участь у майбутніх турнірах. Зараз підбиваємо підсумки минулого сезону, складаємо рейтинги, тож більш детально про підготовку до сезону 2025/26 зможемо поговорити в липні-серпні, коли вже буде готовий план-календар і будуть відомі місця проведення змагань. Є багато нюансів, які потрібно подолати, скажімо так.
– І наостанок, Ваші побажання шанувальникам футзалу?
– В першу чергу хочу я знову хочу подякувати нашим Збройним Силам України, іншим силовим структурам, волонтерам, які наближають нашу перемогу в боротьбі з агресором, за ту можливість проводити в цей нелегкий для країни час дитячі змагання з футзалу, бо діти – це майбутнє нашої незалежної країни, так би мовити, золотий генофонд нації.
По-друге, дякую всім батькам, які мають змогу підтримувати своїх дітей під час змагань, тат, які наразі боронять нашу землю від ворога. Низький Вам уклін. Ви найкращі.
По-третє, хочу подякувати всім тим людям, які сприяли у проведенні дитячих змагань протягом минулого футзального сезону – це Пасічник Дмитро, Горнік Станіслав, Дем’янчук Олег, Дячук Роман, Тофан Василь, Сімка Андрій, Дулько Юлія, Шпак Надія та багато інших (вибачте, кого не назвав).
Крім цього, бажаю всім юним хлопцям завжди ставити перед собою високі цілі та досягати їх як у спорті, так і в навчанні, бути завжди підтримкою для своїх батьків. Ви всі у нас талановиті та найкращі діти! І наостанок хочу закликати приєднуватися до футзальної спільноти всіх, хто ще цього не зробив. Бо футзал – це дуже динамічна та емоційна гра як для маленьких дітей, так і для дорослих!
Слава Україні! Героям слава!
