Вже приємною традицією стали інтерв’ю з заслуженим тренером України Євгеном Ривкіним за гарячими слідами важливих подій в українському футзалі. Але якщо в минулі рази темою бесід з Євгеном Семеновичем були збірна України та Фінал восьми Favbet Кубку України, то цього разу більша частина розмови присвячена завершенню Favbet Екстра-ліги та третьому поспіль чемпіонству ХІТа. І не дарма, адже в київському клубі фахівець обіймає посаду радника президента. І в черговій перемозі в Екстра-лізі точно є його заслуга.
– Євгене Семеновичу, по-перше, хочеться привітати вас із чемпіонством, адже ви долучилися до третього поспіль титулу ХІТа як радник Володимира Котляра. Розкажіть про цей досвід допомоги тренерському штабу та команді шляхом порад і консультацій.
– Перше, що треба відзначити – чемпіонство завжди виграє команда. Це головне, адже якщо немає команди (а це гравці, тренерський штаб, керівництво), виграти щось дуже важко. Щоб команда прийшла до чемпіонства, мають працювати всі щаблі клубної системи.
Тому якщо я чимось допоміг команді, то дуже задоволений цим. Так, у мене є досвід, який десь надає можливість не робити помилки на цьому шляху до чемпіонства. Тому я можу щось порадити, поспілкуватись із тренерами, гравцями, узгодити щось спільно з тренерським штабом, але це лише невеличка допомога, бо, звичайно, головна заслуга цього результату належить гравцям. Я вважаю, що більше треба відзначати їх, і рухатися далі.
– Для Сергія Журби це чемпіонство стало шостим у кар’єрі. Половину своїх титулів він здобув під вашим керівництвом у харківському «Локомотиві». Те, що ви вже стільки років знаєте один одного, товаришуєте, допомогло вам комунікувати з тренерським штабом і командою?
– Звичайно. Якщо з Олегом Дмитровичем Лук’яненком ми можемо обговорювати якісь глобальні речі, то з Сергієм ми обговорюємо деталі. Головний тренер – це менеджер, який керує всім процесом, тому йому потрібні помічники. Я гадаю, що Сергій дуже гарно впорався з цією допомогою, вони доповнювали один одного, тому є результат.
Стосовно самого Сергія – так, я знаю його достатньо давно, ще з «Локомотива». Звичайно, одна справа – працювати з ним як з гравцем. Було більше вимог, були дуже складні ситуації, тому називати це дружніми взаєминами не став би – він був моїм підлеглим. Можу сказати, що Сергій – це топ-гравець, наочний приклад для інших гравців, яким має бути професіонал.
Зараз ми спілкуємося у більш професійному руслі, тому можемо дозволити якісь, скажімо так, сперечання – це нормально. Сергій – молодий і дуже перспективний тренер, він повинен вміти відстоювати свою точку зору. Лише в сперечаннях знаходяться правильні рішення. Тому це нормальна співпраця, яка, що головне, йде на користь всій команді. З ним дуже цікаво співпрацювати.
Футзальна спільнота України визнала Сергія Журбу ветераном сезону у Favbet Екстра-лізі
– ХІТ завжди ставить перед собою найвищі задачі. Вочевидь, наступного сезону буде спроба повторити рекорд херсонського «Продексіма» – 4 чемпіонства поспіль. Окрім досвідчених лідерів, у ХІТа є плеяда молодих гравців. Що можете сказати про цих хлопців?
– По-перше, хочу відзначити, що в таких командах, як ХІТ, дуже важко грати молодим гравцям, бо клуб ставить перед собою максимальні задачі. Потрібно постійно підвищувати до себе вимоги, не зупинятися на тому, що ти зробив. Образно кажучи, якщо ти забив 1 гол сьогодні, то вже завтра маєш забивати більше і грати в захисті так, щоб команда не пропускала м’ячі.
Хлопці мають зростати щодня. В молодих гравців проблема, що вони нестабільні. Стабільність Ламіна Ямаля – це виняток, тому все залежить тільки від хлопців. Якщо вони будуть додавати з кожним днем, я думаю, що тренерський штаб, звичайно, зверне на них увагу. Але вони повинні це доводити.
Те, що в них є медаль – ще ні про що не говорить. Якщо почепити на себе цю медаль і спробувати грати з нею у футзал, думаю, їм буде дуже важко, бо медаль заважатиме. Тому потрібно про все забувати, ставати на рівень краще і рухатись далі. Тільки так вони будуть прогресувати і допомагати команді. Якщо ні, то їм буде дуже важко.
В топових командах має бути підвищена конкуренція. До речі, це стосується не лише молодих гравців. На мій погляд, це стосується кожного – якщо ти щось маєш, то це треба захистити і стати ще кращим. Якщо ні, то на твоє місце прийде інший гравець. Така філософія дозволяє клубам зростати.
– Нещодавно футзальну спільноту шокували новини про об’єднання «Аврори» та SkyUp Futsal. Потенційно це може бути дуже сильна команда, яка кине виклик ХІТу, його кількарічній гегемонії в українському футзалі. Але є ще й «Сокіл», який додає з кожним сезоном, та інші амбітні колективи. З такою конкуренцією ХІТу буде дуже складно втриматися на вершині вчетверте поспіль?
– Звичайно, бо якщо ХІТу вдасться втриматися на вершині, то це буде абсолютний рекорд. Бо одна зі звитяг «Продексіма» сталася за рахунок того, що чемпіонат зупинили (у «ковідному» сезоні 2024/25 – прим.). Якби тоді справа дійшла до плей-оф, то ніхто не знає, як би все склалося.
Тому якщо ХІТ зможе знову захистити титул, то це буде дійсно історичний рекорд, але до цього ще дуже далеко. На мій погляд, протистояти будуть дуже багато команд – не одна, не дві, не три, тому щось конкретизувати я би зараз не став. Я чекаю багато несподіванок у наступному чемпіонаті.
– Напевно, ви могли чути фразу Євгена Задорожного про «турнір другого шансу» – так він назвав стадію плей-оф. Ті слова колишнього головного тренера викликали хвилю бурхливих обговорень у футзальній спільноті. Що з цього приводу думаєте ви?
– Те, що в цей складний час є успіх національної збірної, показує, що вибудована дуже класна структура. Тобто національна команда – це найвищий показник розвитку футзалу в країні. Якщо є результат, то структура працює так, як треба. А структура – це система змагань, підготовка резервів тощо.
Тому якщо ми подивимось на провідні чемпіонати, то всі грають плей-оф. Чому? Тому що нічого кращого у зальних видах спорту ще ніхто не вигадав. Дивіться, підготовка збірної – це окремий процес, коли гравці з’їжджаються до збірної, готуються там. А коли вони повертаються до клубу, потрібен час на адаптацію, щоб вони змогли знову знайти зв’язки з партнерами.
Клуби, які делегують у збірну багато гравців, розуміють що в регулярному чемпіонаті є право на помилки. Потім, під час плей-оф, коли немає ніяких змагань серед збірних, гравці можуть сконцентруватися на клубі.
Підкреслю, ми всі вболіваємо за нашу збірну, тому вона стоїть на першому місці в цій структурі. Все інше підлаштовується під збірну. Тому, на мій погляд, всі сторони мають бути зацікавлені в тому, щоб був плей-оф – і збірна, і клуби. Якщо є інші думки, звичайно, їх потрібно поважати, але, на мій погляд, інтереси національної команди мають стояти на першому місці.
– Нещодавно ви їздили до Португалії, де мали зустріч з Жорже Бразом та зсередини спостерігали за тренувальним процесом однієї з юнацьких національних команд. Намагаєтеся тримати себе в тонусі, щоб поповнювати знання і йти в ногу з сучасними тенденціями?
– Так, звичайно. На мій погляд, тренер завжди має навчатися, бо футзал не стоїть на місці, він рухається. Треба вміти дивитись на те, як працюють провідні країни світу, аналізувати і знайти щось своє, що потім можна буде додати до власного досвіду. Якщо тренер зупинився, то в нього далі немає розвитку. Це аксіома.
Щодо поїздки в Португалію, то я давно планував її, але в мене було дуже мало часу. Постійна робота в команді не дає можливості для таких поїздок. Я був на тренуваннях четвертої команди Португалії, «Леоеш», також був на тренуванні збірної U-13. Там у 13 років вже працюють з хлопцями.
Дуже цікавий досвід, дуже багато нового знайшов для себе. Зараз є час трохи проаналізувати це і, можливо, щось додати до тих знань, які маю зараз. Гадаю, чимось зможу допомогти ХІТ, щось пораджу тренерам.
Євген Ривкін з головним тренером збірної Португалії Жорже Бразом
– Як вважаєте, нам потрібно запозичувати португальський досвід і вибудовувати таку велику вертикаль збірних, як у Португалії?
– В Україні працює «Академія футзалу», тому ми також розвиваємося в цьому напрямку, інакше б не було таких результатів. Наскільки я володію інформацією, ми також працюємо, але, звичайно, Португалія в цьому напрямку попереду.
Звичайно, нам важко щось робити в цей період. Війна не дає можливості робити так, як роблять, наприклад, у Португалії. Ми повинні це розуміти, і тут треба тільки подякувати Збройним силам, що ми маємо можливість не просто грати у футзал, а ще й досягати високих результатів і сподіватися, що наш футзал буде ще кращим. Це дорогого вартує, тому щира подяка Збройним силам України за цю можливість, що ми можемо достойно виступати на міжнародній футзальній арені.
– Ну і завершуючи інтерв’ю, питання про чемпіонську медаль. Вам відправлять її у Німеччину, чи домовилися з Володимиром Анатолійовичем, що вам вручать її вже в Україні?
– Команда мене не забуває, це вже не перша медаль, і при можливості, звичайно, я її отримаю. Ще раз підкреслю – моя допомога, звичайно, важлива, але головне зробили наші хлопці. Сподіваюся, що ми з ними зустрінемося, і можливо, тоді я цю медаль отримаю.
Як воно буде – подивимось. Зараз казати про це важко. Такий час, що важко щось планувати. Для мене медаль – це приємно, але не головне. Головне, що я якось можу допомагати, ця допомога йде на користь, і є розвиток. Сподіваюся, я і надалі спробую зробити все, щоб хлопці досягали максимального результату.